This book is about the first 100 days of fascist Russia’s perfidious and unfounded invasion of Ukraine. But it is not an account of the war and its battlefield engagements. It’s about people. About their feelings and emotions, their experiences, fears and pain, their suffering, hope and love.
— from the Author’s book page

Will my translation change the world? Surely, no. Will my translation hasten the day of our victory? Surely, no. But I don’t care and will continue to do this because the voice of Ukraine should sound no matter what. And we say: ‘Russian warship, go fuck yourself!’
— from Tati

Not Enemies (an excerpt from the book ‘The Thin Blue-Yellow Line Between Love and Hate’ by Anton Eine)

This morning I caught myself stepping onto the third stage of the Kübler-Ross – bargaining. I took a shaver and went to the bathroom, and there was a fight inside me between: “Well, to hell with it, we are refugees after all” and, “You should stay true to yourself, no matter what happens”.

The second argument won, but while I was shaving, I understood that there is a dilemma of another level somewhere inside me. It is a certain inner haggle, the attempts to adjust reality to desire. If I don’t do something that is an admission that everything is bad, then maybe everything won’t turn out so bad? Or, if I stop clinging to the habits of the old world and start living in this harsh new reality, maybe it will speed up returning to the old world? Is it just Hamlet’s dilemma – trying to preserve something from your past life versus discarding everything?

But living like before is impossible, even psychologically. You quickly eat what is at hand. You read the news like a maniac, constantly poking the feed to refresh it. You drink tea or coffee just to get high, just to caffeinate your brain.

You buy something and mentally check a list of companies – this business has left Russia and this one has become a collaborator. I was pleased to know that one of the biggest world corporations – one I had once worked for – has not betrayed its principles and has cancelled all operations in Russia, despite the production capacities and infrastructure they had placed there. And I was very disappointed to know that another of the biggest world corporation – one I had once worked for – has not betrayed its principles and preferred to preserve its huge market. It looks like principles and morality do have their price.

I think the modern world won’t forgive those who have taken the wrong side in this conflict. And the boycotts will force almost all companies and brands to leave the market of the state aggressor, state terrorist. Otherwise, these companies will lose their positions in other worldwide markets. But no one will be able to sit quietly on the sidelines in this war, doing business in Russia below the radar.

Either you are on the same team with those who are killing innocent children, or with those who are protecting peace and justice. The thin blue-yellow line.

I can understand striving to live in peace and quiet, but we were deprived of it. I can understand those who are calling for peace. But slogans won’t stop this war that is run with bombs, rockets, tanks, and artillery.

Today, shells hit a house in Kyiv, the building nearby ours. In a parallel street. There were victims and wounded. And I understand that any appeals for peace can’t stop rockets and shells.

This morning, I was listening to a new song by Lord of The Lost – Not My Enemy. It’s nice to know that my favourite singers and bands support us, support the world, help refugees and try to do something to prevent further escalation.

It’s a really good song, but I can’t get rid of the feeling they’re late. This song was needed before the war. It was needed to prevent this senseless bloodshed. And now… I don’t know what songs and words can save the world, save Ukraine and Ukrainians.

The news about possible support of the Russian aggression by China frightens me. No one wants World War III. China, we have nothing to share, we don’t have shared borders and interests. We are not enemies. We weren’t enemies with anyone before Putin annexed Crimea. But even at that time, Ukraine tried to settle everything with peace talks.

China, you and we are not enemies.

It is late, I can hardly keep my eyes open, and the caffeine high has gone long ago. My son is quietly sleeping, my wife is watching the news, and I want to tell you a really nice story. Enough bloody news for today, enough exasperation and hatred. Let’s leave a little room for love in our hearts.

My son has met a new friend. His name is Loki, and he’s almost as smiley and charming as Tom Hiddleston. When Tom – not Hiddleston, but my son – got back from a walk, he talked my ears off about Loki being so cool and fun to play with.

Loki is a genial and playful golden retriever who adores kids and cats. Kids reciprocate Loki’s feelings, and cats… behave like cats usually behave around dogs.

It appeared that Loki was also a refugee, and also from Kyiv. His owner joined the Territorial Defense Forces, and Loki rejoined him as a volunteer. But when it became too dangerous in the Irpin district, they decided to send Loki to a safer place – Lviv. It happened that Loki wasn’t leashed during the transport that volunteers had arranged; he jumped out of the car and got lost around an unknown village nearby Kyiv.

Loki’s owner quit everything else and went from Lviv to Kyiv by train, to search for her dog. She and her husband were looking for Loki around all the nearby villages, they even involved volunteers. A lot of the locals knew they were looking for their pet, and they helped them with any piece of information they could about where Loki was seen. Some people saw Loki and called him by name, but Loki didn’t come to anyone. He just went elsewhere on his very own route.

Finally, Loki was found, and the owner took him back to Lviv. Her son said that when he woke up in the morning, the first thing he saw was Loki’s huge muzzle right near his face. This made him truly happy.

My son was also happy, back from a walk, telling me that Loki was so kind and cool. He’s only three years old. My son, not the dog. And his world has such beautiful moments like befriending Loki. And yummy apples. And ice cream. PAW Patrol. Hide-and-seek. Everything that makes his childhood a real childhood, despite the war and the life of a refugee.

Не вороги (уривок із книги Антона Ейне «Тонка синьо-жовта лінія між любов`ю та ненавистю»)

Сьогодні вранці я впіймав себе на перших ознаках третьої стадії Кюблер-Росс – торгу. Я взяв бритву і пішов у ванну, а всередині в мене точилася боротьба між «може, ну його до біса, адже ми біженці» та «залишатися самим собою за будь-яких умов».

Другий аргумент переміг, але, доки голився, я зрозумів, що десь всередині є дилема іншого рівня. Певний внутрішній торг, спроби притерти реальність до бажаного. Якщо не робити чогось, що є визнанням, що все погано, можливо, все виявиться не так вже й погано? Чи якщо перестати чіплятися за звичний світ і почати жити в новій суворій реальності, то, можливо, це пришвидшить повернення звичного світу? Просто гамлетівська дилема – намагатися зберігати щось від колишнього життя чи відкинути все?

Але жити, як раніше, неможливо навіть психологічно. Їси швидко, що є. Маніакально дивишся новини, постійно тицяючи в стрічку, щоб оновилася. П’єш якісь чай або каву, аби вставляло, і мозку вистачало кофеїну.

Купуючи щось, подумки перевіряєш список компаній: хто оголосив про вихід із Росії, а хто подався в колабораціоністи. Було приємно дізнатися, що одна з найбільших світових корпорацій, у якій я колись працював, не зрадила своїм принципам і згорнула свої операції в Росії, попри виробництво та всю інфраструктуру. І було дуже прикро бачити, що інша велика міжнародна компанія, в якій я працював, залишилася вірною собі та вирішила не втрачати такий великий ринок. Виявляється, принципи та мораль мають свою ціну.

Думаю, що сучасний світ не вибачить тих, хто в цьому конфлікті стане на неправильну сторону. І бойкоти змусять майже всі компанії та бренди залишити ринок країни-агресора, країни-терориста. Або ж компанії втратять свої позиції на інших ринках. Однак у цій війні нікому не вдасться спокійно пересидіти осторонь, тихенько продаючи в Росії.

Або ти за тих, хто вбиває невинних дітей, або за тих, хто захищає мир та справедливість. Тонка синьо-жовта лінія.

Я можу зрозуміти бажання жити в мирі й злагоді. Але нас його позбавили. Я можу зрозуміти тих, хто закликає до миру. Але заклики не спинять цієї війни, яка ведеться бомбами, ракетами, танками й артилерією.

Сьогодні снаряди влучили в Києві в будинок, який зовсім недалеко від нашого. На паралельній вулиці. Були жертви й поранені. І я розумію, що заклики до миру не зможуть зупинити ракет і снарядів.

Зранку послухав нову пісню Lord Of The Lost – Not My Enemy. Приємно бачити, що улюблені виконавці та гурти підтримують нас, підтримують світ, допомагають біженцям і намагаються зробити щось для того, щоб запобігти подальшій ескалації.

Хороша гарна пісня, але мене постійно не покидало відчуття, що вони запізнилися. Ця пісня потрібна була до війни. Щоб не допустити всього цього безглуздого кровопролиття. А зараз… Я не знаю, які пісні та слова можуть врятувати світ, Україну та її жителів.

Новини про можливу підтримку Китаєм російської агресії лякають. Ніхто не хоче третьої світової. Китаю, нам нема чого ділити, у нас немає спільних кордонів та інтересів. Ми не вороги з вами. Ми ні з ким не були ворогами, доки Путін не вдерся в Крим. Але й тоді Україна намагалася все вирішити шляхом мирних переговорів.

Китаю, ми з вами не вороги.

Уже пізно, очі злипаються, а кофеїн давно вивітрився. Син тихесенько спить, дружина дивиться новини, а я хочу розповісти вам одну дуже позитивну історію. Досить на сьогодні кривавих новин, обурення й ненависті. Залишимо в серці трохи місця для любові.

Мій син зустрів нового друга. Його звуть Локі, і він майже такий усміхнений та чарівний, як і Том Гіддлстон. Повернувшись із прогулянки, Том, не Гіддлстон, а мій син, продзижчав мені всі вуха, який Локі класний і як із ним весело грати.

Локі – добродушний і грайливий золотистий ретривер, який дуже любить дітей та кішок. Діти відповідають йому взаємністю, а кішки… поводяться так, як зазвичай кішки поводяться із собаками.

Виявилося, що Локі теж біженець і теж із Києва. Його господар пішов у Тероборону, і Локі пішов добровольцем разом із ним. Але коли в районі Ірпеня стало надто небезпечно, Локі вирішили відправити в спокійніше місце – до Львова. Але так вийшло, що коли волонтери його перевозили, він не був прив’язаний, вискочив із машини й загубився в якомусь селі неподалік Києва.

Господиня кинула все і поїхала зі Львова до Києва потягом, щоб шукати пса. Разом із чоловіком вони шукали його по всіх навколишніх селах, залучили волонтерів. Багато місцевих жителів знали, що люди шукають свого пса, і допомагали будь-якими можливими відомостями про те, де його бачили. Люди зустрічали собаку, кликали його, але він ні до кого не йшов. Просто рухався кудись сам своїм маршрутом.

У результаті Локі знайшовся, і господиня привезла його до Львова. Її син розповідав, що коли прокинувся, перше, що побачив, була величезна морда Локі прямо біля його обличчя, і він був дуже щасливий.

Мій син теж повернувся з прогулянки задоволеним, розповідаючи мені про те, який Локі добрий та класний. Йому лише три роки. Синові, не псу. І в його світі є такі чудові світлі моменти, як дружба з Локі. Смачні яблука. Морозиво. Щенячий патруль. Гра в схованки. Те, що робить дитинство дитинством, попри війну та життя біженця.

Original text by ANTON EINE
This translation by TETIANA ALEKSINA
© All rights reserved 2022